Велес 

Велес — в слов'янській міфології — бог торгівлі, музики, мистецтва, поезії, скотарства, тваринства та підземного світу. Він є опікуном худоби та асоціюється із багатством та магічними силами світу духів. 
У давньоруських джерелах Велес називався покровителем домашніх тварин (скотським богом) і богом матеріального благополуччя (давньоруською «скотъ» — 'багатство, гроші', або етимологічно тотожні, або германське запозичення, наближене з позначенням домашніх тварин). 

Зображався Велес зі сопілкою у руках (сопілка миру). За легендою, коли між полянами і древлянами зчинилася кривава січа «за межу» (побоїще не міг зупинити навіть Перун зі своїми блискавками), з'явився Велес і заграв на сопілці. Гра була такою чарівною, що воїни обох сторін опустили мечі й побраталися. 

У Слові о полку Ігоревім древній піснетворець Боян називається «Велесовим внуком». Цей епітет говорить про функції Велеса як бога поезії та обрядових пісень (видавці «Слова» прослідкували тут паралель зі «скотськими» функціями Велеса і робили висновок про культ священної поетичної тварини, аналога Пегаса). 

Сільськогосподарські функції Велеса проявляються у звичаї залишати йому у дар незжатими т. з. волоті, декілька колосків. Ця жертва називається «Волосовою борідкою». 

Ймовірно, що частину функцій Велеса взяв на себе Святий Миколай, який був покровителем добробуту і торгівлі, а також вважався в уяві деяких русичів господарем підземного світу. 

Культ Велеса, поряд з культом Перуна, належить до древніх давньослов'янських; імена цих божеств реконструюються на православному рівні. Існують елементи системного протистояння двох головних богів. Так, в угоді Русі з Візантією 907 Велес (у Повісті врем'яних літ — Волос) порівнюється з золотом, а Перун — зі зброєю. У Києві ідол Перуна стояв на горі (а потім входив до складу створеного князем Владимиром у 978 році пантеону), а ідол Велеса, ймовірно, на київському Подолі, у нижній частині міста; серед шести богів київського княжого пантеону Велеса не було, незважаючи на древність і всезагальність його культу. Схожа ситуація з «верхом» і «низом» існувала у Македонії, де є місто Велес, яке знаходиться біля пагорбу Іллі-пророка (який запозичив у Перуна функції громовержця), і у Хорватії, де є село Волоско під горою Перун. Це також мало місце і в соціальному плані їх культу: Велес вважався богом «усієї Русі», а Перун— переважно богом княжої дружини. 

Праслов'янські форми *Velsъ, *Volsъ можливо співставити з балтійським іменем бога загробного світу Вяльнасу. У ведичній міфології з Велесом порівнюють демона Валу, який пожирає скотину. Згідно з В. В. Івановим і В. М. Топоровим, у відновленому міфі Велес був противником Перуна-громовержця, який грабував його скотину. 

У християнську епоху Велес, завдяки фонетичній подібності імен і подібності деяких рис культу, був асимільований з християнським святим Власієм, покровителем скотини. Варіант Волос розуміли як повноголосний варіант для Власій. Уже в третій чверті XI ст. в берестяній грамоті церковного змісту у переліку святих фігурує Волос. У вкладній грамоті Варлаама Хутинського (кінець XII ст.) фігурує людина на ім'я Волос — але не зрозуміло, чи це дохристиянське ім'я, чи вже просто те, що Влас. 

Залишки культу Велеса (зазвичай в синкретичному вигляді з культом святого Власія) збереглися на російській Півночі, де відомі ідоли Велеса/Волоса і перекази про капища на його честь; для реконструкції культу мають значення народні ікони св. Власія, фольклорні молитви і заговори з його іменем. Його культ іноді ототожнюється з культом ведмедя, як «господаря» тварин. 

З іменем Велеса у слов'ян пов'язувалося зоряне скупчення Плеяд (дав. руська — Волосыни, українська — Волосожар, болг. — Власците, серб. — Влашићи, хорв. — Vlašići). 

Християнська традиція не повністю асимілювала образ Велеса. Збереглася уява про нього, як про злого духа, чорта: руські діалектні ёлс, волосатик, волосень — «нечистий дух, чорт», чесь. — Veles — «злий дух, демон» (XVI—XVII ст.).