Дажбог 

Дажбог, або Даждьбог — сонячне божество у східних слов'ян. Податель добра і багатства, божество достатку. Опікун громади й народу («наділитель», також «доля», «щастя», «майно»). Називаючи наших пращурів “Дажбожими онуками”, автор “Слова” виокремлює Дажбога як верховне божество, що під його всемогутньою силою було все небо – найвища цитадель Всесвіту. 

Дажбог вважався родоначальником руського народу, у Слові о полку Ігоревім русичі звуться його внуками: «Погибашетъ жизнь Даждьбожа внука». В Іпатіївському списку зазначено: «Сонце цар, син Сварога, він же Даждьбог». 

Дажбог вважався подателем благ, насамперед достатку та врожаю. Деякі дослідники навіть через це вважали його божеством дощу, проте сонячна символіка Дажбога є незаперечною. 

У весняних обрядових піснях Дажбог причетний до відмикання весни: 

Ой, соловейку, ти ранній пташку, 
Ой чого так рано із вир'їчка вийшов? 
Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав — 
З правої ручейки — літо відмикати, 
З лівої ручейки — зиму замикати...